Жовтяниця (лат. іcterus) — симптом забарвлення в жовтий колір слизових оболонок, склер і шкіри. Жовтяниця — є симптомом цілої низки захворювань і, як правило, пов’язана з гіпербілірубінемією. Нерізко виражена жовтяниця має назву субіктеричність. Існуючі класифікації Ж. побудовані на різних принципах: патофізіологічному, анатомічному, патоморфологічному, біохімічному, клінічному. Однак традиційний розподіл Ж. за патогенетичним принципом на гемолітичну (надпечінкову), обтураційну (підпечінкову або механічну) і паренхіматозну (печінкову) залишається основним. Крім того, незначну тимчасову жовтушність відзначають у нормі у новонароджених (так звана фізіологічна Ж.).
Гемолітична Жовтяниця (надпечінкова) виникає при вроджених і набутих гемолітичних анеміях, є симптомом деяких захворювань (хвороба Аддісона — Бірмера, септичний ендокардит, променева хвороба, В12-фолієводефіцитна анемія, малярія тощо), а також при інтоксикаціях арсенистим воднем, тринітрофенолом, фосфором, сульфаніламідними препаратами, які викликають гемоліз, та при переливанні несумісної крові тощо. Основу гемолітичної Ж. становить позапечінкова гіперпродукція білірубіну (посилений розпад еритроцитів) разом зі зниженою екскреторною функцією печінки. Шкіра при гемолітичній Ж. набуває лимонно-жовтого відтінку незначної інтенсивності, свербіж шкіри відсутній. Печінка може бути не збільшена, селезінка частіше збільшена. При цій формі жовтяниця у деяких випадках утворюються пігментні камені, розвивається хронічний калькульозний холецистит. Холемія та дистрофія печінки відсутні. Кількість непрямого (вільного) білірубіну у крові підвищується у 1,5–3 рази і більше (до 100 мкмоль/л). У сечі білірубін відсутній, уробілін — в надлишку, у калі виявляють багато стеркобіліну. Функціональні печінкові проби незначно змінені.
Гемолітичну хворобу новонароджених (еритробластоз плода) відзначають не у первістків, а в новонароджених від другої, третьої вагітності (в міру накопичення антирезусних антитіл) від матерів із негативним резус-фактором. При резус-конфлікті у плода відзначається переважно внутрішньоклітинний гемоліз, унаслідок чого утворення з гемоглобіну жовчних пігментів, які зумовлюють розвиток ядерної жовтяниці, підвищується. Гемолітична хвороба новонароджених інколи виникає при появі у батьків резус-позитивної крові та при невідповідності крові матері й плода за групами системи АВ0, якщо через плаценту в кров плода надходять анти-А або анти-В аглютиніни, які утворились в організмі матері. Прогноз захворювання несприятливий.
Обтураційна жовтяниця (механічна, підпечінкова, застійна, регургітаційна) розвивається внаслідок механічного перешкоджання відтоку жовчі, що надійшла з печінки, в систему жовчних шляхів: непрохідність загальної жовчної протоки через її звуження, стиснення чи закупорювання. Стиснення може бути викликане пухлиною голівки підшлункової залози, жовчного міхура, а також збільшеними лімфатичними вузлами воріт печінки. Різке збільшення правої нирки, аневризма черевної аорти, печінкової артерії також можуть викликати стиснення загальної жовчної протоки. Закупорювання загальної жовчної протоки найчастіше викликається каменем, що супроводжується запальним набряканням слизової оболонки зі спазмом гладких м’язів. Рідше загальну жовчну протоку закривають глисти, ехінококові пухирі, сторонні тіла тощо. Механізм виникнення обтураційної жовтяниці полягає в порушенні надходження зв’язаного білірубіну в дванадцятипалу кишку. Перешкода потоку жовчі спричиняє підвищення тиску в жовчних шляхах, які лежать вище. Жовчний пігмент при цьому дифундує через стінки розширених жовчних капілярів, вони нерідко розриваються. Гепатоцити наповнюються жовчю, вона потрапляє у лімфатичні щілини і кров. Обтураційна Жовтяниця характеризується поступовим наростанням жовтяничності шкірних покривів, іноді — переміжним її перебігом. Із посиленням Жовтяниці шкірні покриви набувають зеленуватого або сіро-зеленого кольору, з’являється свербіж шкіри, іноді розвивається геморагічний діатез. При закупоренні загальної жовчної протоки каменем Ж. передують колікоподібні болі. Іноді підвищується температура тіла. Збільшення печінки зумовлено застоєм у ній жовчі. При такій формі жовтяниці у крові накопичуються всі складові жовчі — білірубін, холестерин, жовчні кислоти. У сироватці крові кількість зв’язаного (прямого) білірубіну досягає 250–340 мкмоль/л і більше.
При тривалій обтураційній жовтяниці у зв’язку з порушенням функції печінки незначно збільшується і вміст вільного білірубіну. Сеча набуває кольору пива з яскраво-жовтою піною внаслідок появи в ній зв’язаного білірубіну. При повному закритті загальної жовчної протоки уробілін у сечі не виявляється. Кал знебарвлюється (ахолічність), має глинистий біло-сірий колір, містить велику кількість жирних кислот і мил, стеркобілін не виявляється. У крові підвищується кількість холестерину, накопичуються жовчні кислоти (холемія), що зумовлює свербіж шкіри, особливо вночі, та брадикардію внаслідок підвищення тонусу блукаючого нерва. Крім того, зростає активність лужної фосфатази в крові. Виражене порушення функціональних печінкових проб, як правило, спочатку відсутнє.
Паренхіматозна (печінкова) жовтяниця пов’язана з інфекційним (вірусний гепатит) і токсичним ураженням печінки (отруєння грибами, сполуками арсену, фосфору та іншими речовинами, непереносимість ліків тощо). Печінкова жовтяниця відзначається також при цирозі печінки, деяких паразитарних захворюваннях та ін. До печінкової жовтяниці належать деякі особливі форми ураження печінки, напр. холангіолітичні (холестатичні) гепатити. Різноманітні розлади утворення і виділення білірубіну зумовлені виникненням зв’язків між жовчними шляхами, кровоносними і лімфатичними судинами, ушкодженням стінки дрібних жовчних шляхів та утворенням тромбів, що створюють внутрішньопечінкові перешкоди проходженню жовчі, до чого призводить також запальний набряк перипортальних просторів. При печінковій жовтяниці — жовтяничність набуває шафранового або червонуватого відтінку; в сироватці крові підвищується вміст вільного та зв’язаного білірубіну до 340 мкмоль/л, зрідка більше. У сечі виявляють зв’язаний білірубін і жовчні кислоти ще до видимої жовтяниці, а потім їх кількість збільшується. Повне знебарвлення калу відзначається рідко. Від початку захворювання, крім пігментної, порушуються й інші функції печінки. Найбільш типовим клінічним проявом печінкової жовтяниці є жовтяниця при хворобі Боткіна.
Лікування жовтяниці залежить від її форми. Обтураційна жовтяниця потребує хірургічного втручання.
БМЭ. — М., 1978. — Т. 8; Патологическая физиология / Под ред. А.Д. Адо, М.А. Адо, В.И. Пыцкого и др. — М., 2000; Патологическая физиология / Под ред. Н.Н. Зайко, Ю.В. Быця. — К., 1996; Пауков В.С., Хитров Н.К. Патология. — М., 1995.